Дно на зв'язку або кілька слів про емоційне вигорання

Емоційне вигорання в IT — тема не з простих, адже мова йде здебільшого про психологічний стан, про цілий комплекс симптомів (синдром), який не так просто розпізнати одразу. Та й хто буде добиватися собі, наприклад, діагнозу з ICD-10, днями бігаючи по неврологах-психіатрах? А немає доказів - немає проблеми.

"Ти зловив МакКонахі, бро. Сходи розважся, виспись. В барчик пішли. . . Може, тобі час у відпустку, га?" — задумливо порадить колега із запаленими очима за другим літром кави.

Ну і ти думаєш: "Та реально. . . Щось я добряче підзаї**вся. . . Але це пройде". Та й зізнатися собі, що "не впорався" — не особливо приємно, м'яко кажучи. Особливо, якщо ти — особистість сильна і взагалі перфекціоніст. І свою роботу, звісно, любиш.

Хто в зоні ризику?

Раніше про профвигорання говорили здебільшого щодо професій "людина — людина". Так, хвиля безпросвітної втоми накриває лікарів, вчителів, соцпрацівників, менеджерів — усіх тих, хто часто і багато контактує з людьми. Але вигоріти можна не лише на роботі, але й у токсичних стосунках, у декреті, під час навчання абощо, тож зараз говорять більше саме про емоційне вигорання як більш широке поняття. Значну роль в емоційному вигоранні відіграє хронічна втома, до якої легко може призвести 8-ми годинна сидяча робота у закритих приміщеннях, постійні стреси і складнощі на роботі, відсутність щоденної фізактивності і прогулянок на свіжому повітрі.

Втім, нормований робочий графік і IT — радше непоєднувані поняття, тож якщо самоорганізація — не твоя найсильніша сторона, краще бути до себе особливо уважним. Наші реалії такі, що працеголік — майже комплімент, а емоційне вигорання — незрозуміла ситуація: ані для працедавця, ані для вигорілого. У той час як у Голландії, приміром, є законодавчі інструкції, що компанія має робити з працівником, у якого "сів акумулятор".

До слова, професійне вигорання зачепило безліч сфер, і зараз роботодавці всерйоз розглядають варіант 4-денного робочого тижня. Тож сподіваємося і чекаємо, як-то кажуть. У загальних рисах синдром емоційного вигорання розвивається якось так.

Гориш роботою, живеш роботою

Пам'ятай, щоб вигоріти, потрібно загорітися. Проект мрії, класні процеси в компанії і тімка, і стільки цікавих мітапів, навчання, розвиток, перспективи. . . Робота захоплює всі думки, з тебе фонтанують ідеї для нових проектів, ти ловиш кайф від роботи вечорами, вдома, на вихідних, у свята. Знайомо? От-от.

Сім'я, друзі, спорт, хобі — все втрачає барви порівняно з коханою роботою нон-стоп. Часу на них залишається менше, та й навіщо, якщо професійна зайнятість цілком тебе поглинула. Друзі тролять на тему "безсмертного поні", так?

Хроніки втоми

Та ось тільки понеділки даються все складніше, сил після роботи (та й на роботі, чого вже) немає взагалі ні на що, хіба що доповзти до дивана і поринути в серіальчик, а вихідні не приносять очікуваного полегшення. Вже з понеділка відчуваєш себе "ганчірочкою", перформиш погано, тож почуття провини стає твоїм постійним супутником. І свята не допомагають відновитися. І навіть двотижнева відпустка. І улюблені заняття. Опа, зомбі-стайл.

Щось збоїть

Організм не дурень, починає сигналити: часті застуди/головний біль/проблеми зі сном/збої в роботі шлунково-кишкового тракту. . . Життя поступово втрачає барви, натхнення змінюється дратівливістю, лізуть з надр не найприємніші сторони особистості, черствієш, може, зриваєшся на рідних і близьких, конфліктуєш з колегами і начальством. Все летить з рук, все дратує. Звичайно, у кожного своя "картина перетворення" в Чужого, але в цілому якось так.

Підступні аддикції

Згодом мозок вже не може отримувати задоволення від роботи, але гормони радості брати звідкись потрібно, тому в хід йдуть різноманітні допінги: від умовно безпечної кави до алкоголю і заборонених речовин. Інші зриваються в нестримний шопоголізм, харчовий гедонізм, екстремальні види спорту, поринають у комп'ютерні ігри, соцмережі, тусять до втрати свідомості. Щоб бодай щось відчути.

Агов, а робити що?

"Фінали" вигорілих бувають дуже різними: від серйозних проблем зі здоров'ям, до драматичних подій життя (звільнення, розлучення). Декому допомагає зміна роботи або навіть сфери діяльності, нестримний джоб-світчинг, тривала відпустка. Історія вигорання кожного — виняткова і неповторна. На експертність не претендуємо, проте накидали коротку інструкцію, що робити, якщо впізнав себе в попередніх пунктах.

Переконайся, що це не тимчасова втома.
Пригнічений стан після напруженого тижня здачі проекту — не обов'язково симптом вигорання. Але якщо після відпочинку/відпустки не відчуваєш себе бадьорим і оновленим, і цей стан став для тебе майже звичним — є привід замислитися.
Глибоко вивчи тему.
Тема професійного/емоційного вигорання зараз активно обговорюється психологами, так що на ютубі повно інформації не тільки про профвигорання в цілому, але й у IT-сфері зокрема.
Ниє котик, ниє кротик.
Часто озвучення моментів, які турбують у роботі, вже неабияк допомагає зрозуміти справжні причини ситуації. Наприклад, невідповідність очікувань від роботи і реальності породжує розчарування, що поволі може спричинити серйозне емоційне вигорання. Але усвідомити це самостійно часом неабияк складно. Тож можна розповісти про свої негаразди друзям або домашнім. Як варіант — виплеснути свої думки в письмовому вигляді. Нити не соромно. Нехтувати професіоналізмом психотерапевтів теж не варто — від них можна отримати значно більше корисних інсайтів, та й шанс почути щось на кшталт "зберися, ганчірко!" дорівнює нулю.
Поговори з лідом.
Порада, звісно, неоднозначна. Є ризик отримати у відповідь нерозуміння і репліки на кшталт: "Якщо тобі так важко, можливо, зверни увагу на інші можливості?", але, з іншого боку, професійне вигорання — це проблема не тільки твоя, але й компанії. І мовчки страждати — робити гірше не тільки собі, але й колегам, які теж стикаються з подібним станом. І теж мовчать. Так що є сенс поговорити, особливо, якщо у тебе довірливі відносини з начальство і в компанії відсутня практика репресій.
Стався до себе з повагою
Робота — не головна сфера в твоєму житті. Навіть якщо ти так не вважаєш. Якісний сон, прогулянки на свіжому повітрі, спорт, хобі, спілкування з дорогими людьми — не менш важливі, ніж професійні ачівки. Працеголізм — така сама хвороблива залежність, як і всі інші, хоча це вкрай незручно визнавати.

автор: Юля Куцай